«Успіх на максимум»: історія Олександри Снєгур
Кажуть, якщо в Навчально-науковому інституті «Український державний хіміко-технологічний університет» УДУНТ зупинитися біля годинника Льва Володимировича Писаржевського, порахувати до десяти і загадати бажання, то воно обов’язково здійсниться. Саме таку історію розповідає студентка Олександра Снєгур, проводячи екскурсії Музеєм історії УДХТУ для школярів, абітурієнтів та першокурсників. Вона веде гостей історичними стежками університету, показує відому картину Ерліха, розповідає про аудиторії, де запах реактивів змішується з крейдою.
Олександра родом з Орлівщини – мальовничого краю на березі Самари, притоки Дніпра. Вона виросла у звичайній сільській родині: мама Вікторія працює продавчинею, а тато Віталій нині захищає Україну у лавах Збройних Сил.
Навчалася Олександра у школі з хіміко-біологічним профілем, де уроки хімії та біології були майже щодня. Саме тоді її зацікавила наука, у якій складні формули пояснюють закономірності життя. Її приваблювала думка, що хімія здатна змінювати світ: від випадкового відкриття пеніциліну до створення сучасних матеріалів і технологій.
До університету Олександра вступала у 2022 році. Вона готувалася до зовнішнього незалежного оцінювання, але повномасштабне вторгнення змінило звичний перебіг життя. Замість ЗНО довелося складати національний мультипредметний тест, а вступна кампанія проходила у складних умовах війни. У цей непростий період її підтримувала родина, зокрема сестра Анастасія, яка допомогла з підготовкою документів та мотиваційного листа. Родина вірила в Олександру і підтримувала її на шляху до обраної професії.
Сьогодні студентське життя Олександри – це не лише навчання, а й активна громадська діяльність. Вона є головою студентської ради факультету харчових та хімічних технологій, бере участь в організації університетських заходів, допомагає у підготовці сценаріїв та виступає на сцені як ведуча.
Раніше Олександра танцювала у студентському колективі «Ейфорія», а нині зосередилася на організаційній роботі, де важливо відчувати атмосферу заходу, підтримувати команду та відповідати за спільний результат.
За словами студентки, університет навчив її відповідальності, командній роботі та вмінню підтримувати інших. «Якщо можеш допомогти – допоможи. Якщо бачиш, що комусь важко, не проходь повз. Якщо берешся за справу, доводь її до кінця», – говорить вона.
Олександра визнає, що інколи бере на себе більше, ніж варто, і часом відчуває втому. Проте вона залишається оптимісткою і переконана: її «склянка завжди наполовину повна».
Студентку цікавить розвиток сучасного аграрного сектору України. Вона переконана, що сільське господарство має розвиватися не лише як сировинна галузь, а як високотехнологічна сфера з використанням нових підходів, автоматизації та інновацій. Адже хімія – це не лише наука, а й основа виробництва, екологічної безпеки, розвитку харчових технологій та забезпечення продовольчої стабільності.
У майбутньому Олександра планує продовжити навчання в магістратурі, а згодом і в аспірантурі. Вона не виключає, що її професійний шлях буде пов’язаний з науково-педагогічною діяльністю. «Можливо, одного дня я стоятиму перед аудиторією студентів і розповідатиму їм не лише про формули, а й про віру в себе», – говорить вона.
Її мрії сьогодні прості й близькі кожному українцю: мир у країні, повернення захисників додому та можливість будувати майбутнє в Україні.
Вона тримається. І впевнено крокує до власного успіху – разом із вірою у сильне майбутнє України.
